Шпарить язик заварена кропом ожина,
Пахне імбир, як пакунки в канун Різдва
Мова твоя – насичена медом, бджолина,
Мова бджолина – гірше отрути й питва.
Слово – як зілля, від нього кортить роздерти
Спину, шпалери, подушки і звук дзвінка.
Очі відкриті, як відкривають конверти,
А з них висипаються коми, пробіли, слова.
Здерті лопатки, коліна і голос здертий.
Лінія горизонту – блакитна ковдра.
Як важливо бути Ернестом чи то – Альбертом?
Можна назавжди лишитись закоханих бовдуром.
Ти видихаєш гучніше, ніж свище чайник.
Гучніше нічних завірюх, що гарчать уві сні.
Очі розм’якли, губи сказали негайно,
Те, для чого ми ще не придумали слів.
Бритвою по горлянці – кричи не бійся,
Ніжно проковтує ніч тихих сновид.
Десь раз у раз хвилі губляться в пірсах,
Десь закипають як кава верхи Бескид.
Ти розведеш руками (нам час невчасний).
Хтось розведе для сонця плетиво хмар.
Чаю з собою? (Хіба що в пакетиках, власне
Це ідеальна здобич. А ти – ідеальний корсар).