затишок
karambolka — 6/12/2010 - 12:13
Абсурдний простір б`є у скроні,
змітає недопалки днів,
а небо ? - синє із червоним
і замість сонця торшер мій.
і наша кава стала віскі,
холодне ліжко на стіні,
розхристана душа намистом,
і склянка болю у вікні.
та тиша навіть вже банальна
і ми тепер такі пусті
наші слова - пишно-вульгарні,
а поцілунки? крижані.
в очах пульсує зла буденність,
і погляд мій тобі чужий,
серце гранатою зірветься,
ти мов німий, і вже не мій.