Ми божевільні, розвіяні вітром хмари
Lana — 18/06/2010 - 19:55
Як добре жити в неіснуючих покоях,
Як добре… стеля, стіни – літнє небо,
І обгортатися разом у квітковИх сувоях ,
Без дозволу торкатися дощем до тебе .
Говорити вітрами і від щастя плакати зорями,
І засинати накрившись твоєю сутанОю- оманою,
Кохатися в променях сонця, високо, над горами,
Підстеливши благеньке рядно туману.
Як добре – нікого ніколи не пустим
В плач наш миттєвий, в нашу, чужу їм, печаль,
В нескалічене яблуко зашарілої цноти й розпусти,
І полуничну солодкість вечірніх октав.
Нам на волосся не впаде зненацька світанок,
Нас люди, не стрінуть вночі, ані примари -
Тризни не буде по нас, на останок,-
Ми - божевільні ,
розвіяні
вітром хмари.