Хіба не чуєш ти, як плаче та сопілка?
Аж ніби душу рве. І солодко, і гірко
У грудях раз по раз відлунням віддає
Я думала що там лише граніт холодний
Аж ні… вона співа, і знову я голодна!
Я спрагла почуттів! Я хочу враз і все!
Сильніший за усе, мій голод божевільний.
На мить чи на завжди? Та зараз точно вільна!
У дивовижів край мелодія несе.
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 9.00