Єдина посмішка
Spring Rain — 29/04/2010 - 18:04
Він тягне небо в свій рукав,
А зорі сиплються в мішок.
Постійно місяця спитав:
«Хто ходить там, поміж зірок?»
Місяць промовчав і сховався,
А сніг змітав його стежки.
Він мовчки небу посміхався,
Замолював гріхи тяжкі.
Та не пробачить він собі,
Ходитиме по світу тільки сам,
І литиме гіркі думки,
Де холодно ходити Вам.
Шукає поміж зір кохану,
Яка втекла, бо він заплутався в собі.
Вже стільки років, шукає серед неба,
Єдину посмішку, що втілює казки.
Кохану, що дарувала ясні зорі,
Що вишивала на синім полотні.
Але згубилась у тім холоднім морі,
Та й розсипались усі її дари!
«Бережіть коханих!»