Лісовик
Ющик Роман Олегович — 18/04/2010 - 08:42
Палахкотить вогня язик,
Легко, наче граючись, лоскоче зорі.
Місячне проміння, огортає річковий туман.
В його сяйві, оживають всі нічні примари
Та пританцьовують навкруг.
Потік нагрітого повітря
Ніжно огортає, самотнє тіло.
Яке саме у цьому лісі,
Яке здобуло прилисток до ранку
Між коріннями дубів,
Цей бідняк …
Ні, не заблукав, утік…
Утік від запаху міського,
Від людей жорстокістю покритих,
Від цинічності суспільства.
Утік і спить.
Неначе дикий звір,
Вдихаючи самотність, та свіжість вільного туману.
В тусклім світлі від вогню
Мерехтіли сині очі.
Наповнені печаллю,
Розуміли дивний світ,
Його безглуздії закони,
Не мали сенсу, тут.
По крайній мірі тут,
Немала сенсу смерть, та бідність.
Потік нагрітого повітря,
Все що потрібно, тут, та зараз.
Завтра, новий день.
Що змінить декорації на сцені,
Та напише, новий акт, в житті героя.