Дивитись на небо є дурістю. Так само, як турбуватись про всіх. Достатньо раз чи два в тиждень спостерігати як сходить чи заходить Сонце. Цим не варто зловживати, бо коли будеш дивитись занадто довго - осліпнеш (банально, правда), будеш дивитись занадто часто - набридне. Турбуватись досить про двох-трьох. Але Турбуватись. Це не значить підносити склянку води при кожному поклику. Це значить бути з ними тим, ким ти є сам з собою. А ще треба думати про себе. Треба бути егоїстом. Бо егоїзм - то найбільший прояв любові до ближніх. Спробуйте мені заперечити - і я відповім так: тебе люблять/кохають таким, як ти є. Коли ти перестаєш бути егоїстом - втрачаєш свою суть. До речі, суть і Суть - дві великі різниці. відмінність полягає в тому, шо перші ссуть і втрачають суть. А другі виСнУТЬ і від того Суть втрачає їх...
Дивіться на небо рідше... Дивіться в очі. Вони як небо. Так само скоро набридають, якшо часто туди заглядати. Але якщо ви вже туди заглядаєте, робіть це так, щоб надовго це запам'ятати. Хай це буде так як схід сонця 16 квітня 2010 року - більше жодного разу не повториться... А зараzzz спатоньки - чимдуж забути цей мараzzzм.
Кількість рецензій: 2
Середня оцінка: 9.00