ЗАВЕРШЕННЯ ЦИКЛУ
68 — 15/03/2010 - 04:52
Збірка: Хвороби і втечі
В той день, коли помре музика і пожовкне сонце,
коли телевізор вперше скаже неправду,
ми заснемо, щоб решту життя спати,
погаснуть всі звуки, відійдуть у небуття вікна,
відбуватиметься повільне вростання у побутову техніку.
Загинуть останні повстанці,
в містах залишаться хіба збоченці,
а також ті, хто ніколи не був в Індії.
Поети писатимуть підручники з маркетингу,
провидці перекваліфікуються у самогубців,
якісь умільці випустять
3D-форматний фільм про Будду.
І тоді всі збагнуть, що дорожні корки –
це єдиноправильний релігійний обряд,
схивльовані водії молитимуться до світлофорів,
обростаючи стигматами дорожніх знаків,
а ті, які захочуть врятуватися,
заздалегідь запасуться вибухівкою,
аби підірвати весь світ,
аби підірвати повітря, насичене Фройдом,
яке вдихаєш за відсутності іншого.
Горітиме світ, у якому півжиття
мрієш приголубити річку, аж доки
якась війна остаточно не забере цієї можливості,
аж доки хтось у ніжних долонях
не принесе крапельку свіжого СНІДу,
горітиме світ у якому знайомства
все частіше відбуваються
безпосередньо під час статевого акту.
А стільки ж було надій
і так вільно дихалось;
ще вчора, народжуючись, думав:
навколо вдосталь трави, піску і води,
мабуть, і я рослина, або камінь,
і раптом – в труну, а саме: в офіс,
заздрити комахам,
два тижні наважуватись визирнути крізь вікно,
за яким осінні пияки
долають екзистенційні суперечності
під гавкіт безпритульних псів.
Принаймні, ці пошарпані люди справжні,
вони не намальовані на склі,
як я.