ПРИСМЕРК СИРЕН
68 — 20/02/2010 - 22:35
Збірка: Хвороби і втечі
Десь на тих віддалених скелях, де зроду не стояли маяки,
де море не буває мирне, де йому завжди не спиться,
де чайки можуть кричати людською мовою
тільки із дуже помітним акцентом,
там у потертих наметах, що взялися пліснявою,
серед диких вітрів, безлюддя і німоти
віддаються своїм лесбійським іграм сирени.
Вони вже давно не прекрасні, їхні тіла
ще не старі, але вже поношені впродовж тисячоліть,
не спокушають; відсутність зубів чи їх гнилизна,
сплутане волосся, зморшки, дивний макіяж,
такий яскравий, якого не буває у жодних повій,
вони кожному з нас годяться в прабабці,
їхній самотності виповнились численні століття,
все, що в них є – болісна пристрасть,
яку вони з огидою дарують одна одній,
потайки ненавидячи своїх коханок.
Але вони ще досі вміють співати,
ці голоси ніколи не постаріють,
вони не мають нічого спільного
із трухлявими тілами у фазі присмерку,
їхні голоси, рівних яким немає в інтернеті,
у жодному плейлісті чи айподі,
голоси, які з часів ще Одіссея
двоводять відважних моряків до божевілля.
І хоч зі світу зникли вже вітрила,
табір цих сирен не раз минає
вантажний сухогруз чи танкер,
авіаносець чи лінкор ВМС якоїсь із країн,
і знову й знов чоловіки втрачають голову
і так як є – в кашкеті, туфлях і паску – стрибають в воду,
їхні тіла ідуть на дно, чи потрапляють під гвинти,
або ж повільно, гойдаючись на хвилях, пливуть в відкритий океан.
Тоді сирени замовкають, йдуть на обід в столову,
кохаються чи засмагають. А поряд із наметами,
у чотирнадцятиповерховій скляній сучасній будівлі
у відділі статистики сатири заносять нових жертв
у електронну базу даних і звіряють
темпи зростання числа жертв
із аналогічним періодом минулого року.
В сатирів-статистів є своя профспілка,
вони мають вихідні і в шістдесят виходять на пенсію,
тільки сирени перебувають у безпорадному становищі,
вони не мають профспілки, не декларують доходи,
живуть у подертих наметах, ненавидять своїх коханок
і, попри все, мусять щодня співати.