Нарис молитви
68 — 11/02/2010 - 21:25
Збірка: Хвороби і втечі
Там Бог був великою жовтою кульбабою
на тлі синього безгрішного неба;
і можна було просто існувати,
бути прахом, чи бути птахом.
І так хотілося повернутись, стати знову малим,
вхопитись за спогади і вже ніколи не виростати,
щоб жити з упевненістю, що всіх візьмуть у ковчег,
що виконання відповіднх процедур надасть чіткі гарантії,
що усіх волоцюг забезпечено сигарами й гітарами,
що самогубців стало менше, ніж провидців.
І так безжалісно бажається втекти зі світу,
де глухонімі проставили пунктуацію у завчених молитвах,
де вже не місто у нас, а просто велика піцца,
де загубитися легше, ніж знайти хоч якусь дорогу,
де понамішано всіх – ченців і чеченців.
Бо нас скоро не буде, після нас прийдуть поци,
вони нічого не знатимуть про гуманістичну місію Чебурашки.
Але потім Бог перетворився на метелика,
він був таким сильним, що отримував насолоду
від перевтілення у щось слабке.
І оскільки Бог перетворився у комаху,
ми всі раптом відчули себе присутніми,
я почав бути, хоч до того просто дихав,
я усвідомив, що стірмко існую,
сповідуючи культ поклоніння тимчасовому тілу,
і моє буття раптово запрагло простору,
воно почало розтинати оточуючий світ,
вкорінюватись у все живе і неживе,
вповзати у кожну щілину, щоб стати усім.