Крізь попіл нерозпалених думок
Lestat — 31/01/2010 - 18:46
Крізь попіл нерозпалених думок,
пройшовши чи промріявши лиш крок
ніхто не знищить цю німу всободу,
що переплавиться із снігу в воду
і вотром в полі пролетить.
Не чутно як земля від ніг твоїх тремтить
і серце плаче перед прірвою буття
від болю чи від каяття
але відверто і відкрито плаче,
а погляд між зірок десь скаче
з надією на вітер чи політ
побачити за мить весь світ.
І запалити світло на краю землі
куди й не доходили королі,
підкорюючи все собі на цих шляхах,
а у очах у кожного був страх,
і вставши з ліжка вранці рано,
ти розумів шо все воно омана.
Але ще грав оркестр, були і глядачі
між них були солдати і викладачі,
але всі рівні в цім строю,
всіх їх пустили у одну струю
бо мертві всі однаково лежали
нема різниці крали чи кохали,
зрівняли всіх з одним
а все навколо вже було сумним
бо знало що потрапило під тряпку
у наших паспортах накреслив жирну крапку.