Крізь скло прозоре знову ранок
крізь скло прозоре очі тих людей,
яких кохав, і без сліпих ідей
минувши вітром пролетіли почуття,
за ними вже летить твоє життя
і б`ється об глухі кути і стелі,
об місто посеред пустелі.
І замикає за собою двері
з бажанням диким - все забути
у чисту воду знов пірнути,
але занадто товсте скло.
Як все зламати, все розкути?
не пам`ятаєш що хотів би повернути.
Коли стояв посеред площ
в обличчя падав сніг і дощ,
а всі проходили крізь тебе
і вічне скло навколо себе
як намагався ти розбити -
навколо люди - жінки, діти
крізь скло глухе кричать - не чути
хіба ж я тут? де ж мені бути...