Гірке прощання...
Юліта Вітер — 14/01/2010 - 02:31
Вечірній смуток прикрашає небо,
Зоря тихенько голову схилила
І знову всі думки лише про тебе,
Хоч я забула і усе простила.
Береза ніжно віттями шепоче
Свої казки вечірньому коханцю,
А він неначе в відповідь, ще хоче
Поцілувати її руку, пальці.
Розведені усі мости й дороги
Нема бажання, пристрасті немає.
Моя душа не просить допомоги.
Чого благати? Більше не страждаю.
З тобою забувала все на світі
І все б тобі на світі дарувала,
Але вогонь кохання вже не світить,
Любові квітка вже давно зів’яла.
Прощай! Прощай… Гірке моє прощання.
А ти програв – святкую перемогу!
Розв’язані дилеми і рівняння,
Вже спалені мости й наші дороги.