Цьотка Цяпкова
Юрій Кирик — 30/12/2009 - 12:11
Збірка: Непричесані думки
Юрій Кирик
ЦЬОТКА ЦЯПКОВА
Яким яскравим спогадом, яким неоціненним скарбом, оповитим таємницею, були мої тітоньки! Чим довше живе людина тим більше усіляких див із нею відбувається. Чудесне зцілення відбулось з моєю тіткою Цяпковою. Була вона нівроку повненька, та ні, краще усе таки заокруглена, бо до округлості схильними були усі її форми. Круглі випуклі лінзи окулярів робили її схожою на якусь морську рибину, носик, теж заокруглений картопелькою, вилиці щічки, підборіддя, руки перси, животик, ноги теж можна було малювати циркулем. “Видати у Бога під рукою не було генчого інструменту” - піджартовував стиха дідусь. Через украй поганий зір, вона немов рак, завше ступала назадгусь, видати гадала, що так для неї безпечніше.
Чудесні перетворення з тіткою почали відбуватись уже коли старенькій виповнилось вісімдесят. Вона нараз заявила, що до неї повернувся зір, навіть читала без окулярів, стала впевненішою у собі, набагато рухливішою, й повсякчас повторювала: “Є щось у тому твердженні, - чим довше я на світі живу, тим краще бачу.” Та на загал звичок своїх цьотка Цяпкова не поміняла - завдягалась у все чорне і годинами висиджувала побіля вікна, якби мала обов’язка когось там заглянути. Навіть сніданок і обід споживала побіля вікна, споглядаючи перелюдність міста.
- Кого там постійно виглядаєте? - не давав спокою старенькій. Тоді скеровувала погляд на мене, шамрала устами, ніби брала розгін аби щось сказати, але жодне слово, так ніколи й не злетіло з її уст. Ясно мені було, що носила у серці якусь таємницю.
- Дай спокій синку, - напоумив мене дідусь, старі люблять гапитися, лиш придивись, коли йтимеш вулицею скільки їх у вікнах чипіє.
- То вона “його” чекає, якось свідчила мені буся, - видати добре знала, що нерозгадана таємниця не дасть дитині спокою.
- Якого такого “його”?
- Каваліра свого. Як пішов у сорок п’ятім у Карпати, у партизанку, із того часу жодної вістки про нього не було.
Цяпкова так і відійшла у райські сади побіля свого вікна увіп’явшись пальцями у шибку, якби врешті когось таки угледіла...
- То її душа поблукала за ним - просокоріла буся, зуздряться там...
Дід лиш глянув на неї розіритований, вийшов на двір на диво сягнистим кроком.