Мить? або Температура закоханості...
karambolka — 25/12/2009 - 17:30
Шум. Гамір. Столиця. Лікарня. Епідемія. Смерть…
Вона захворіла. Переживаючи, що це може бути той самий грип, біжить до лікарні.
Черга. Нестача ліків, ліжок… А цей головний біль так старанно перерізає голову!.. Ще тиждень тому вона й не думала, що таке лихо може трапитись так близько…
Все зачинено. Жодної вистави в театрі не було зіграно за останній місяць. Смерть, вона косить всіх без розбору…
...
Наталка чекала на дитину. Вже сьомий місяць. Бах! Памятник на кладовищі. Тиша. Плач...
...
Вона сиділа під стінкою, чекаючи своєї черги. Голова розколювались, а очі вчились множити... Раптом чоловічий голос:
-Дівчино, вам погано? Лікаря! Терміново!
...
Вона підняла голову і не повірила – Боже, це він! Він! Це той кого вона так щиро кохає, її ідеал...він поруч...нарешті...
...
На крик цього хлопця прибігла лікарка:
- Термінове?
...
Він ніс її широкими блакитними коридорами лікарні, а вона так закохано дивилась на його теж хворе обличчя. Кімната, а може остання?!
-Поклади її тут; укрий ковдрою, я за ліками, - сказала лікарка і швидко вийшла з кімнати.
Він поклав її на кушетку (так обережно та лагідно!...), укрив. А температура зростала. Її тіло починало колотити нестямним холодом. Він дивився їй в очі, не відпускав руки і заспокійливо говорив:
-Все буде добре..., ... принесуть ліки,... ти будеш жити...
Він почував себе теж не солодко, але тримався. Вона поглянула йому в очі і... Вони такі глибокі, зелені... В цей час між ними промайнула непомітна іскра, і стало обом здавалось, що вони знайомі вічність... Вона чекала на цей момент так довго...
Його очі блищали, температура брала своє і так гаряче палила... А цей задушливий, сухий кашель...! Де ж цей лікар?
Нарешті. Ліки. Сон.
...
Ранок. Для всіх він був різний. Хтось прокидався здоровим, а хтось втрачав рідних, або дивився на нас з посмішкою із сизих холодних небес... Вона прокинулась. Температури не було. Весела санітарка розповідала нові партії швидкодіючих ліків.
...
Вона спитала про нього. Санітарка пообіцяла дізнатись. А вона…, вона мріяла…мріяла, що вони нарешті будуть разом…назавжди!
- Мені жаль, він помер дві години тому, легені не витримали, а це просив передати тобі…
Ці слова розрізали мрію…, усмішку…кінець? І тільки букет білих троянд на столі старався хоч якось оживити цей мертвий інтер’єр… невже так легко зламати таку мить?