небом грузьким, у мить хмар гуркітливої сталі,
повниться око вороняче — темне, як зраджений бог.
повз натовп із власників жирних, безформенних талій,
котиться, збовтаний в шейкері Лондона, приторний смог.
далі місто, біг-борди, фаст-фуди, зануди та грог,
далі — Віра, Надія, Любов і три зайняті палі…

в’язням часу останні секунди рахує Великий Бен.
Тауер-пес задрімав, йому — вірному — сниться Темза.
поспішає у тінь заховатись обкрадений день —
мов каліка, бруківку б’ючи дерев’яним протезом.
далі паби, найт-клаби, борделі, і свіжа преса…
і радість сенсації: “Віра, Надія, Любов гряде!”

чортове колесо й далі черпає туман Альбіону
і в тому німому черпанні видно лиш блискітки страз.
вражають не люди, а їхні затуркані клони!
прозріння жахливе завжди — адже воно без прикрас.
ти, безпосередньо так, скажеш: “Поглянь — yellow-blue bus!”
і я матиму щастя цілувати твої долоні…