Прямо в аорту...
Загублена у просторі — 30/11/2009 - 13:51
Світланко,я читала і захлиналаь сльозами.... Така ж історія, наче вирвана з моїх думок...
Так близько,що аж страшно читати ті ж самі фрази,які щодня лунають в мене в голові.
тепер не знаю як забути
Те, чого ніколи не було.
Справа в тому, що в нас таки було. гарно, загадково, з піснями Океану Ельзи та другої ріки, чудовим днем закоханих, намальованим мною його портретом... А потім фраза "вибач,я більше за все люблю свободу"... наче я була рамкою,що тримає чудову картину.Вірніше, не тримає - стримує. Він теж був наче фотографією бога - такий досконалий, інтелігентний... і такий ...непостійний... Скільки слів було сказано мною!
Усі вірші на ліричну тему на цьому сайті я написала з посвятою лише йому. Ти права - з болю вичавилось дуже багато гарних, "живих" віршів... Це єдине, що гріє пам"ять. Я забувала його не раз.... видаляла номер, а він знову писав, ніби не розуміючи, що дає нову надію... і так вже майже 2 роки. Та ось нещодавно я дізналась, що тоді він - такий чесний і щирий, зустрічався ще з одною. Нарешті штучний вогник в мені погас... я висказала, все що думаю моєму (колись) кумирові і зараз починаю нове життя....
Цікаво,чи залишилось в тебе до тією людини якісь мінімальні почуття? Бо мені здається, що той мішечок спільних з ним спогадів намертво вшитий в мою підсвідомість і кожного наступного я порівнюватиму з ним...
Дякую за щирість...
- Ввійдіть, щоб залишити коментар
- Подивитись предмет рецензії.
ген НЕКОХАННЯ
switlachok — 17/05/2010 - 10:35Це Вам дякую за співпереживання...
Ваш відгук укотре (!) мене переконав у тому, що всі люди такі схожі між собою у своїх переживаннях, стражданнях, радощах, страхах... Що здається, кожна людина - лише інваріант великої світової людини (про це, до речі, буде в моїй новій прозі:)
Свою історію я вже давно пережила, текст цей давній... Десь має 4 роки. Жодних почуттів у мене до цього чоловіка не лишилося... І ненависті чи образи теж. Я також думала, що всіх порівнюватиму з Ним і десь глибоко у мені житиме любов до Нього... Знаєте, ні... Час. Одне слово - час. І жахливий біль вмирає...
Ту історію йменую тепер закоханістю... Бо закоханість - не справжнє кохання. А один отець сказав мені якось: "СПРАВЖНЄ кохання завжди взаємне. Бо Бог хоче лише так." А те, що невзаємне, неприйняте іншим - то просто закоханість, засліплення, міраж... Вигадка. Ваша...
...коли хоч одна людина плаче над твоїми (хай такими наївними!) думками і співпереживає їм - то такий текст не варто викидати... От і не буду:-)