Конкурс: Музика серця
Я річка,
я докуповую промені сонця -
для рибок метких, для веселки,
для втішних малят на бризки, а потім
вколихую гнізда пташині,
і навіть метелика,
сонну малу комашину,
закутую в сутінь
та й місяця жду - охоронця.
Він часом припізниться трішки,
бо любить - я знаю -
примірювать шати все інші,
щоразу новіші,
а прийде - розсипле сріблясту доріжку,
що так чарувала Куїнджі,
пірне у пахучі тумани,
на них щось зірками запише
та й буде вже ревно до рану
боліть-вболівати за тишу.
Чи ви приходили до річки уночі?
А не були, то, мабуть, не відчуєте,
як шелестять легесенькі плющі
летючих хвиль,
Мов дощик тихий, чуєте?
Ще зойкне птаха сонна з комишів,
обронить ноту в жаб'ячі симфонії,
і коники сюрчать так від душі,
що стигла ніч у дзвоні їх бездонніє.
А води річки стишено течуть,
настояне повітря дослухають,
і їм щоночі тихі кроки чуть
й чиєсь таке, ледь мовлене: "кохаю..."
Ось дівчина, що й виросла в воді -
при березі хатина за городами,
а з нею хлопець, мов на поводі -
ішов би, певно, й морем, а не бродами.
Зорюють. Неба сплески вогняні
і хвилі ніжність їм стають помітними.
Й щасливо річка думає в півсні:
- Красу цінують, то й любити вмітимуть...
Copyright © Tamara Hanenko