кіножовтень насичує очі французьким озоном —
плівка початку нової ери над містом сніжить.
вікна чужих стосунків (крізь вдало оголені крони)
демонструють любoff… у цю північ над мостом Патона
туга про давнє витає: трамвайчик останній біжить,
повз туман… і життя. присмак пам’яті — свіжість ожин —
і нав’язливий запах безсоння,
тривкий, як завжди…

у безмежжі прогулянок містом душевної кризи,
і дешевої “водки” із пластикових стаканів,
у потоках (у патоці!) асоціацій і візій,
взялися іржею прізвища вулиць — хворе залізо
кольору палого, смертю хоробрих, листя Каштанів.
Ніч у чернечому вбранні шепоче літанію,
біля Лаври — ранково і сизо,
мов — то востаннє…

а сьогоднішні пси, безпритульні, нічого не брешуть —
мовчки зорять у безмежність, на грозові блискавки
на тлі неба, що стало схожим на порване решето.
Дніпро… криголоми (уявні!) — кригу (уявну...) крешуть,
крупа засипає дорогу з подвійною рискою
заживо. не втекти від підземки. до неї так близько —
від Контрактової… з рештою,
до неї — що вперше…