Вільний художник
Lana — 12/11/2009 - 21:53
Малюєш портрет акварельною фарбою,
Розмиваєш водою, робитимеш тіні прозорими,
А вона тамуватиме подих на видиху, ще секунда з тобою,
І розсипеться серце її мерехтливими зорями.
Ледь помітні уста, а усмішка рожево окреслена,
Обличя овал, наче радість вчорашніх утіх,
Тільки виразні очі до болю, а може до зречення,
В оксамитових віях спокій синій зіниць затих.
І на фоні розмитотого неба передранкового
У волоссі пшеничнім згубились цілунки палкі,
Закохана дівчина просто для тебе натурниця,
Хіба ж в світі бувають вродливі музи такі?
І зачиняться двері за нею, в кімнату прокурену,
Прийде інша, чорнява, жагуча, нова,
Сяде в крісло, ти в натхнення своє зануришся,
І вже те, що в очах її карих, від тебе вона не схова.