І день іде...
Анютка Петрів — 10/11/2009 - 20:44
І день іде, і ніч мина невпинно...
То сонце вигляне, то знову пропаде...
Я усвідомила – кохаю сильно,
Проте йому не відкриваю се.
Йому я не сказала, що жадаю,
Що більше всього я його люблю.
І не відкрила, що душа палає,
Від погляду жагучого вогню.
Нема його... Не варто сили тратить,
Адже поїхав – не вернуть, але ж
Не можна так кохання убивати,
Як він казав, не треба класти хрест.
Хреста я не кладу – лише три крапки,
Коми... Щоночі молюся за милого свого.
Чекаю! Але повороти долі
Відтягують момент цілунку нашого.
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 7.00