мм...цікаво все це якось складається.
я так далеко від тебе,за тисячі кілометрів,а цей біль з пафосною усмішкою все одно шкребе душу.від нього можна втікти,але неможливо сховатись...він розцарапує струпи,дере необрізаними нігтями серце допоки непосичеться"яскраво-червона на смак іржі"...ні не поляється,а лише потече ледве видною струйкою..він(біль) смакуватиме нею,примружуючи свої ненаситні чорні очі,облизуючи гострим язиком зуби,на яких залишились краплі "негустої,червоної"...
це триватиме довго....проте скоро скінчиться.ще трошки і я впаду з гучним грохотом на асфальт ....з віска вже не потече кров...бо він її з"їв разом з білими тільцями...не лишивши смерті ні крихти,ані міліграму....
впаду.а наді мною стоятимуть десятки силуетів..шось в паніці кричатимуть...а я лежатиму...така ж холодна,як і потрісканий асфальт,який нещодавно покрився першим шаром льоду.....і скляними очима дивитимусь на чуже,сіре небо....я вже не плакатиму....мої ноги і руки затерпнуть....серце битиметься тихіше....проте в голові бахкатиме кожен доторок каблука італійки до землі....ультра звук глушитиме думки....
а Ти там..ждесь за горизонтом...в теплій кімнаті,осяєній жовтим світлом світильника,пакуєш валізи...поглянеш в вікно..а там танцюватиме на темно-синьому полотні Місяць вальс....згадаєш мене і на якусь мить тобі стане цікаво,як я там...захочеш пригорнути мене,втішити,сказати як ти мене сильно............але це буде лише секунда...відмахуючи рукою непрошені думки,ти далі складатимеш речі..тобі завтра їхати..
ось ви.йдете темною вулицею.темно.ваші руки сплелись,і ви можете відчувати пульс один одного..
а я лежу.скляним поглядом вимальовую в повітрі твоє ім"я....
вранці ти позвониш мені...але я буду поза зоною досяжності....
але це буде потім..завтра...
а сьогодні я жива ще...і ще стікаю "червоною на смак іржі".а ти спиш.опустивши повіки.солодко і безтурботно.
на добраніч,милий....люблю тебе...