Білим смутком білого диму
Біліє прозора даль,
Біліють думи, біліють рими
Білих моїх міркувань.
Біліє літо мокрим туманом,
Білими квітами степ,
Біліє спогад душі кохано,
Серця шалений темп.
Біленьке сонце у вікнах долі –
Промінь моїх надій.
І білі коні, мов небо, голі
П’ють смуток з моїх водойм.
Зринає образ у білій мрії,
Бринить білизною він –
Біленькі руки, біленькі вії,
Біленький голосу дзвін.
Усмішка – білий політ печалі,
Як білий гірський кришталь,
Снує розлука в душевній далі,
Вкриває серце біла вуаль.
І все біліє, і я в білилі
Стою квітчаста у літній млі.
І лебедині згадки милі
В очах біліються мені.
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 9.00