Жовтий смуток перетворюється на щось не зрозуміле поряд з, воістину райським садом. Опівнічний місяць мабуть назавжди перетворив десяток суцвіть кам*яною сірістю. Вони мені завжди видавались моторошними, усі десять років з часу правління мого величного імператора.
Мої друзі сидять тут і поволі занурюються разом з квітами у сіру мороку. З їх кімнат іноді чується відчайдушне зітхання. Солдати снять літню батьківщину?
Ніхто не має тут права на найменший паморок. Жодних зволікань у діях. Вороги наближаються, а солдати замкнені по своїх світах-кімнатах шукають в пам*яті яскравого зв*язку.
Ніхто в наші часи не хоче воювати, ніхто окрім мене. Щоранку я йду до річки і виглядаю чи хтось прийде нарешті нас добити.
Старий палац сенатора перетворився на форт. Квіти – це те, що від нього залишилось справжнього.
В обід з*явився центуріон і повідомив, що сенат чекає повернення військ в столицю. Я ввагався сказати своїм побратимам про це, побоюючись чи вони не збоживоліють від радости.
Я чекав два дні, поїв солдатів вином зі столиці. Та в останню ніч на вечерю тут, на землі проклятою Юпітером не з*явився ніхто. Солдати заснули навічно зі сльозами в очах посмакувавши перед день літнє пряне римське вино.
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 8.00