#**#
Freeвольна Анна — 18/08/2009 - 14:36
Вони, завжди дивились на неї не розуміючим поглядом … Для них Вона була дивна, дуже дивна… Нічого рідного, теплого, всі її дії були марними. Вони її не розуміли, не хотіли, пізнати величезний світ її душі , відчути тепло її тіла, пізнати її вуста, відкрити для Неї своє серце… Вони не хотіли!
Те що Вона казала – пусті слова, небилиці, те , що не варте уваги. Вона сама не варта уваги для них! Але Вона варта!Варта більшого ніж не зрозумілих їхніх поглядів, тиші у серці, байдужості і нерозуміння.
Вони звикли до Неї, і хоча Вона була непередбачуваною, для них Вона була, як сонце за вікном – кожен день… Вони робили з нею все що хотіли, причиняли біль, змушували сумувати. Чекали коли Вона не витримає. Не замислюючись: а раптом, вони не зможуть без того сонця за вікном!?
… Одного разу, Вона зрозуміла, що єдиний вихід,- здивувати їх! Але як? Коли? І чим?
Вона підійшла до них, уважно й ніжно подивилась в них – в очі які їй були так необхідні. В очі, без яких не могла. Подивилась, зберігши їх образ у серці, і сказала:
- Я йду, назавжди!
Пішла. Вони спочатку не вірили дивлячись їй в слід, але Вона жодного разу не обернулась.
Пішла!!! Залишивши їх, без свого сонця!