"И труд мой скромный завершится..."
Коко — 4/08/2009 - 17:59
Д. сидів у залі церкви і чекав. Він відчував, що цей концерт змінить його життя. Тому що квиток на нього йому хтось невідомий кинув у поштову скриньку, і до цього йому ніколи не приходило в голову, що взагалі-то можна ходити на концерти, можна слухати музику, можна думати про щось і н ш е.
І він прийшов.
Д. навіть не знав, що за музику доведеться сьогодні слухати. Він нічого не знав і нічого не розумів.
На сцену вийшла ведуча, а за нею тягнувся хор. Ведуча коротко оголосила: "Шнітке, Хоровий Концерт" і пішла.
В залі вимкнули світло. Хор зашерудів, відкриваючи ноти, хормейстер підняв руки - і зазвучала музика.
Д. не розбирав слова. Але розумів, про що йдеться.
Він закрив очі і слухав. Слухав так уважно, як ніколи нічого і нікого не слухав.
Музика наповнила весь зал собою, вона заставляла слухачів реагувати на кожну зміну гармонії, динаміки...вона давала людям відчувати світ так, як вони ніколи не відчували.
Д. сидів і слухав. У нього виступили сльози.
Скільки це тривало - він не знав.
Але молився, щоб ці звуки ніколи не закінчувались.
Д. сидів і думав - як же це все прекрасно. Обшарпані стіни, висока стеля, золоте обрамлення зали, люди, вдягнені в усе чорне, що творили цю музику, вимкнене світло і прохолода. Він сидів, слухав, молився і ні про що не думав.
Концерт скінчився.
Д. повільно підвівся і вийшов із зали.
Більше його ніхто не бачив.