Лише у дешевих детективах день, у який має щось статися був похмурим і дощовитим… Лише у книжках пишуть «ніщо не віщувало біди»… Насправді ж все виглядало не так. Був звичайнісінький день, Волинський клімат: холодні ранки та спекотний день. Середньостатистичний будень. Двоє закоханих проводили свій вік-енд разом… Дивлячись на них можна було подумати, що це якась щаслива пара на медовому місяці: з пів-погляду розуміють один одного, посміхаються, тонуть один в одному, тримаються за ручки, як за найдорожчу річ у цьому Всесвіті… Вслухатися в слово «вік-енд»… і тут присутня частинка «енд»… Тільки кінцівка була не тижня. Все було значно глобальніше.
Вона йшла вулицями міста, самотня… Позбавлена елементарної радості. Кажуть, усе пізнається в порівнянні. Часом це допомагало. Варто було подумати про діток, про людей, які позбавлені елементарних радощів життя – слуху, зору, здатності ходити… І з’являлося друге дихання, інакше світосприйняття, розуміння, що в тебе все не так і погано.
Це було схоже на божевілля. На замкнене коло. Врешті-решт треба було поставити на цьому крапку. Або хоча б натиснути паузу. Голова ішла обертом від напруження, від усвідомлення, що ти… Така тендітна, ранима дівчинка береш на себе таку відповідальність. Ну навіщо тобі це? Ну пустила б усе на самотечію… І хай би було так, як було. Гордість, визнання власного безсилля… Розпач. Ці речі здатні творити шалені вчинки. Хтось наважується на самогубство, а хтось на вбивство.
Мабуть риторичне питання – що краще – загинути в автокатастрофі чи лишитися назавжди калікою? Вона знала відповідь на це питання… Ні, вона не потрапила в аварію… І не загинула… У неї вистачило цього в житті у іншому образі. Вона кохала… Це кохання було щирим, пристрасним, шаленим, взаємним…. Але воно ранило її, калічило… Воно не належало їй сповна… І вона чим далі ставала жорстокою до людей, яким було даровано повноцінний дар любові. Їй не цікаво було дивитися на світ без нього, чути оточуючі її звуки без нього, ходити без нього… Це не був пафос, це було свідоме рішення… Воно народжувалося у неї в голові поступово, як назріває маніакальний план у вбивці.
Вулиці, провулки, будинки! Ви! Чуєте! Ви ж були свідками цього! Ну чому не вберегли? Адже це ваші вікна-очі сором’язливо гаснули від побаченого, коли вони цілувалися, віддавалися… Це у ваших стінах-вухах лишилися зізнання, шепіт… Чому так? Іти по місту, де кожна деталь нагадувала про нього…. Кожна бруківочка, кожне деревце викликало якусь асоціацію про нього… Магазини, сходи бібліотеки, подвір’я школи…. Це було понад силу… Просто прямо посеред асфальту сиділа вона, піднявши голову до неба з німим запитанням «Чому? Чому саме зі мною? Чому так?» Це виглядало надто драматично. Здавалося, зараз пролунає голос режисера «Стоп, знято!» Але не було дощу… Не було тривожної музики за кадром…Це була реальність. Жахлива, жорстока, моторошна, без права іншого дублю…
Перехожі оглядалися їй услід… Вона йшла приречена… Викликала жаль… Але не відчувала себе… Вона змушена була це зробити. Їй не лишили вибору.
Вона сиділа на даху… Звісила ніжки вниз… Не було страху – була байдужість…. Вона дивилася на себе ніби зі сторони. От вона… Гарна, але нещасна… Закохана і самотня… А поряд сидів її ангел-охоронець… Пліч-о-пліч, так само звісивши ніжки вниз, склав крила поряд і понуро опустив голову, не наважуючись глянути їй в очі… Навіть він був безсилий тут зарадити…
В цей день вона втратила найдорожче у житті. Вона втратила саме життя – його сенс, його сприйняття, його розуміння. На ній не було чорного вбрання, траурної символіки, але саме сьогодні вона хоронила своє кохання.... Живцем…. Закопувала його глибоко, воно видряпувалося.... благало дати ще один шанс, дивилося на неї божевільними очима, а вона цинічно і холоднокровно засипала його землею... Той, кому воно було дороге не приховував сліз, вона втішала його, підтримувала… Всі розійшлися, вона лишилася наодинці із свіжою могилкою… Випустила на волю свої емоції. Кохання не затихло...ще довго-довго його скавуління змішувалося з її плачем... із криком від якого розривалася душа і холонуло у серці…
Кількість рецензій: 1
Середня оцінка: 7.00