Магістраль мого життя
Juliana — 21/10/2007 - 23:39
Кожен з нас уявляє собі життя по-іншому. Воно може бути на стільки цікавим, якщо ми самі того захочемо, якщо будемо вірити, якщо не поглинемо в той брудний світ дорослих… Головне в житті залишатися дитиною, мати свою просту, наївну думку про все, щоб бачити красу в деталях, в природі, в її явищах, милуватимемося всім, що нам подаровано матінкою-природою… Уявімо ситуацію – йде дощ, блискавка, вулиці вкриті калабанями… Що скаже заклопотана доросла людина? Вона буде роздратована, перейматиметься тим, що щойно випуцуване взуття забрудниться болотом й шкодуватиме про дарма витиснену смужку дорогезного крему для взуття … А як відреагує на це явище дитинка? ЇЇ серце сповниться теплом, радістю й вона щиро захоче вибігти надвір в тому, в чому буде одягнена на той момент, й пострибати по калабанях, щоб їх бризки оросили весь навколишній радіус, щоб відчути себе частинкою того дощу, його крапелькою, політати з ним А ще фантазія – вона врятує світ. На скільки різноманітним вона його робить, як захоплює, затягує, закохує в себе... Це також спосіб втекти від сірої буденності, спосіб потрапити у свій особливий світ, адже ж у кожного він інший… Хтось бачить його в кольорах і тонах, хтось в деталях й механізмах, хтось в запахах й сумішах… А хтось бачить енергетику, її можна й бачити й відчувати, головне – вірити. Філософія допомагає нам виражати свої думки саме такими, якими вони в нас виникають, вона дозволяє нам не соромитись своєї істини, мати свою точку зору, можливо, й незрозумілу для інших, але таку особливу…Наше оточення, ставлення до навколишнього та інших людей до нас, формує цей світогляд. Все, що відбувається з нами формує й водночас відображає його : кожна пережита подія, прочитана книга чи переглянутий фільм, плейліст у плеєрі, нещасний випадок чи везіння. Наявність особливої думки робить нас такими ж… надає нам відчуття якогось потаємного знання, яким можемо скористатись лише ми. Скоріш за все, розповівши свою особливу думку іншим, вона викличе відчуття абсурду чи сміх… Але на те й вона наша, на те й вона особлива, що належить лише нам, то власна істина. В цьому есе я спробую висвітлити своє бачення й уявлення світу.
Вдавшись до абстракціонізму, я висвітлюю своє бачення соціального життя та його розвиток… Оскільки кожна думка має право на існування, то й будь –яке бачення світу не може бути засудженим, якщо воно не приносить іншим шкоди. В моєму баченні життя є магістраллю, на якій я головна машина, я і є її водієм ,а точніше водіями є мій розум і серце … Розум, керує, мабуть, рулем, а серце, педалями, які регулюють швидкість і непередбачуваність моїх дій. Адже чи завжди нас може врятувати розум, якщо ми діємо за покликом серця? Набирається шалена швидкість дій, спонтанність, якими важко керувати … Крім самої машини вирішальну роль відіграє сама дорога. Почати хоча б з погоди, сприятливих та несприятливих умов… Сонячна, тепла погода – це коли життя й вдача нам посміхаються , їхати легко й приємно ,все довкола милує око й нас охоплює оптимізм. Що ж до дощової, грозової погоди -- вона приносить невпевненість в собі, сум, роздуми, печаль, не все вдається гладко, та все ж потрошки їдемо. Найгірший варіант – то ожеледиця, яка приходить після сильних морозів, все застигає, вікна запітнілі, машину кидає й неможливо втримати рівновагу… Морози -- це ті неприємні події й проблеми, з якими кожному з нас доводиться спікатись … Але рано чи пізно, той лід розтопиться і сонце вийде з- за хмари й їхати знову буле легко й весело. Варто згадати, що в житті мало хто з нас залишається самотнім, так і на моїй магістралі існує служба дорожньої допомоги – нею я назвала добрих попутних людей, що мені допомагають. Та як обійтись без людей, що перешкоджають? Ними я назвала «зебру». Люди, що переходять через неї, переходять й через мої плани, намагаються їх зіпсувати. Можливо, вони це роблять ненавмисне, але сприймається це саме так. Світлофор немає такого негативного змісту. Для мене це час для перепочинку, час, щоб зібратись з думками ,вирішити куди далі їхати, прийняти якесь рішення. Так, зазвичай для мене горить зелене світло, коли ж я бачу червоне – зупиняюсь й роздумую, аз настанням жовтого майже готова вирушити знову, думка чи ідея вже сформульована, її треба тільки втілити в життя. Логічно допустити, що корки на дорогах і будуть тими проблемами, що супроводжують мене в житті. Коли людина потрапляє в корок, вона знервується , не знає куди подітись і що зробити аби то все нарешті закінчилось, як і людина, яка потрапляє в проблеми…
Психологічні стани дуже схожі. Але не все втрачено, у багажнику в мене є запасна шина, що символізує ще один шанс, який надається кожному і вона обов*язково має бути. Кожен водій відчуває потребу в багажнику, який може його виручити, коли потрібно перевезти щось важливе чи просто бути підтримкою, з рештою, завдяки тому багажнику ми маємо запасні шини, він завжди з нами і завжди готовий виручити. Багажником для мене є мої друзі, які завжди напоготові для мене, які мені ніколи не відмовлять у другому шансі ( саме вони його зберігають), які зі мною протягом усього життя. Але я не забула так само й про просто добрих людей, які зі мною певний час ,які мене супроводжують якийсь період життя, а потім кожен їде своєю дорогою – це зустрічні машини, а також та, що їдуть по сусідній смузі … Вони можуть мені допомогти, коли щось станеться, а можуть просто проїхати повз, як і люди, що нас оточують. Але навіть друзі не в змозі тримати нас вічно в тонусі, саме для того нам потрібні заправки – джерела енергії. Заправка може бути дуже цікавою, з магазином всередині, чи навіть рестораном, з готелем і якимись розвагами( гральні автомати, тощо) і всі ці атрибути символізують способи мого вміння вбирати енергію… Її можна вбирати від близьких людей, від спілкування з друзями, від вечірок, різноманітних акцій, а комусь, щоб набратись енергії потрібні лише спокій чи самотність ,і такі умови кожен з нас може собі забезпечити. Проте не все завжди минає безслідно … Коли у нас особливо важкі ситуації від низ залишаються шрами, чи душевні чи фізичні, як і в моїй машині: порізи на самому корпусі машини – фізичні , а моральні шрами знаходяться десь глибоко в механізмі, це шрами, яких ніхто не може побачити, але може відчути. Існують моменти, коли так хочеться зітхнути з полегшенням після схлипування, поплакавши і змивши з себе весь бруд… Таку можливість надає мені мийка – змиваючи весь бруд, що накопичився за час подорожі, я відчуваю таке полегшення… Так само очиститись можна зовні, пустивши лише сльозу, а можна зробити ретельну очистку всередині машини і вилити всю душу. Насправді ми дуже схожі на машини, чи то вони на нас схожі, адже ж людина видумала їх і магістралі, й світлофори, й «зебри» й, з рештою, майже все, що нас тепер оточує… Фантазія творить чудеса, право на роздуми дає нам шанс бути комусь цікавим, комусь загадковим, а комусь дозволяє робити висновок абсолютного безглуздя. Що ж, всі ми маємо на це право і варто ризикувати. Сподіваюсь, пройшовши весь свій життєвий шлях, я навчусь оминати ями, що так часто трапляються на наших українських дорогах, та збережу себе максимально наближеною до того новенького, неушкодженого й наївного автомобіля, який виїхав у цю дорогу …