Про щасливих людей
68 — 13/07/2009 - 00:32
Основна ознака щасливих людей – їх відсутність. Поява щасливих людей – це початок революції. Щасливі люди не споживають, а отже вони – проти системи, адже найважливіший прояв лояльності до неї – купувати товари, навіть якщо вони не потрібні.
Коли десь у світі з’являються щасливі люди, хто б не дарував їм це щастя – Аллах, Будда чи Ісус, там одразу з’явиться і рука супермаркетного імперіалізму у вигляді біг-бордів з рекламою кока-коли. У виняткових випадках, коли ця універсальна машина не розтопче щасливих людей, до них прийдуть встановлювати демократію, зі всіма необхідними атрибутами демократії – автоматами, танками, безпілотниками, боєголовками. Щасливі люди підлягають знищенню, оскільки їх існування доводить абсурдність системи, вся потуга якої спрямована на те, аби підвладні їй біологічні одиниці не ставали щасливими.
Для звичайних, не щасливих, людей характерна пустка всередині свідомості – десь там, де би мала впокоїтись задоволеність життям. Людина системи принципово не може бути задоволеною. Незадоволеність означає, що їй гостро бракує якихось благ, при чому ці блага людині може надати лише система. Незадоволеність проникає у всі сфери людського життя, в першу чергу у сексуальну. Образ фотомоделей – ідеальних силіконових жінок і стероїдних чоловіків, глибоко вписується в підсвідомість, роблячи усіх реальних людей неповноцінними. Оскільки ідеальних фотомоделей може постатчати лише система, це робить очевидним її незамінність.
Система витісняє собою ральність, підміняє її ідеальною, але несправжньою, дійсністю. Система зміщує акценти. Світ, що постає перед нами після її втручання – зовсім не той світ, у якому ми могли б жити без цієї системи. Справжню реальність підміняють серіалами, порно і новинами, де 15 хвилин розповідають як чоловік зарубав свою дружину.
Система раціоналізує і вдосконалює нас, все більше і більше сегментує нашу невдоволеність життям, щоб гамувати цю порожнечу якомога більшою кількістю товару. Система оперує дискурсом, і робить все для того, щоб істина була очевидною і водночас до нескінченності смішною, так, аби цю істину соромився брати на озброєння навіть той, хто втратив будь-яку гідність.
Тому опір системі – навіть не революція, а прагнення до щастя, звичайно, якщо під щастям не розуміти хвилинне задоволення від придбання нової моделі мобільного телефону.