Зустрiлись двi душi самотнi
У нiч тендiтну i просту,
Щоб разом вийти iз безоднi,
I подолати самоту.
Свiтилась тиша,говорили
За нас свiчки,очей тепло.
Що нiжно пестили i грiли,
I краще того не було.
Душа моя в твою влилася
Бузку суцвiттям,ми пливли...
Та звiдки та межа взялася,
Яку бездумно перейшли.
Я не хотiв такого дива,-
Пiсля вогню згасає свiт,
Душа чаруюче-вродлива
Тепер пуста,закляк полiт.
Поривом вiтру прагло небо
Вологих шат,блажених снiв,
Та рай,в якому все для тебе,
Вiдчути серцем не зумiв.
...Мовчанка,наче в чомусь виннi.
Вчорашнiй спокiй вже - нiщо,
Серця закрило,наче тiнню
Моє"Пробач",твоє "За що?"
Щоб бiльше болю не завдати,
Вертаюсь в себе,я - не я....
...Зустрiлись душi розiп'ятi
I новий викували цвях.
Кількість рецензій: 4
Середня оцінка: 8.00
Про автора
Ім'я
Костянтин Хмара