Мимовільне
Черезова Варвара — 1/07/2009 - 21:20
Мимоволі зривати холодні прозорі маски
З перехожих, що як мурахи: туди-сюди.
Моя спрага одвічна. Спинись і подай води.
Мов останню чи може найпершу у світі ласку.
Бо крізь пальці втікає і сенс, і піщана мрія.
Бо так порожньо пальцям. Кораблик пустих долонь.
І не станеш на варті серпневих моїх безсонь.
Бо не зійде зерно, що тобі я у серці сію.
Не вертайся назад. Я спростую сумну розв’язку.
І почнемо спочатку. Мою залікуєш втому.
Я скасовую все: теореми та аксіоми.
І приймаю тебе як найбільшу у світі ласку.