Ще напівсплячи зав'язала шнурівку і підвелась. Поглянула на стежку, з якої хотіла почати біг, востаннє на повні груди вдихнула свіжого повітря і рушила. Спочатку повільно, потім, набираючи швидкість, вона насолоджувалась прекрасним ранком. Розсікаєш повітря обличчям, мчишся по кривій протоптаній доріжці то вниз, то вгору, підвладна поворотам і гілякам, що деколи трапляють під ноги. В русі відчуваєш подих вітру, а зупинившись споглядаєш його відсутність. Біжиш тільки вперед, не знаючи, що чекає за поворотом. Біжиш у вічність, вона попереду. Позаду мить, що щойно минула, навколо ліс, а в серці порив до волі... Свідомості нема.
Свіжість дерев. Заглушений звук зіткнення її ніг зі стежкою передається в землю, і там затихає. В повітрі витає запах ранкової води - до озера вже недалеко. А сили зростають. Від м'яза до м'яза безперервно надходять сигнали. Але її не турбує. Щоб щось звершити не достатньо простої сили, потрібна сила бажажання. Воно допоможе. Воно завжди допомагає. Є мета. Не стільки в діловому стилі, скільки навіть просто звук вимови цього слова приносить її задоволення. Що ж вона робить з самого ранку в лісі? Вона думає що це допоможе їй зрозуміти, щось змінити. Сама її присутність тут змінює цілий світ.
Нарешті їй відкрився краєвид озера. Зупинись! Ось вона, ця мить! Мить потрясіння.
Ця краса. Ця свіжість. Зворушливість поєднання оригінального розташування і яскравих барв які приводять в рух цю схему розташування. Гармонія. Відразу видно. Плід фантазій не людини. Створити таке людині не суджено. Щось глибше. Щось живе летить прямо за спиною! Дмухнув вітер. Немов змовились, заворушились верхівки дерев, віддалось далеке ехо, начебто хтось тихо перешіптується на невідомій мові.
Так таємничо. Кожен ранок в її житті так починається.