ПОСЕРЕД НОЧІ
68 — 23/05/2009 - 03:40
Моя ніч раптово виповнилась гострим всепроникним болем. Мій лівий бік палав. Вся свідомість зосередилась у цій частині мого тіла. Я став болем, і ніч стала болем. Деякий час лежав і думав: звідки це? Врешті вирішив: наснилось. Але все було не так просто: поворухнувшись, відчув, що біль реальний, і навіть занадто реальний. Біль опанував усе тіло, наповнив собою кожну клітину, кожен нерв. Він пульсував десь і справді у лівому боці. Я почав ворушити руками – хотів намацати епіцентр болю. Після деяких пошуків моя рука наткнулась на кинджал. Я здивувався – сплю собі, сплю, і тут – у тілі стирчить кинджал. Пальці руки стали липкими і вологими. Кров. Стало гидко, біль не минав. Подумалось: ну от, зараз помру. Лежав і не вмирав. Думалось далі: та ні, таки помру. Але не вмирав. Лежав і чекав смерті. Вважав смерть неминучою. Було страшно і боляче. Було ніяк. Ніяк, бо мав занадто мало досвіду для того, щоб існував чіткий алгоритм емоцій, які виникають у такому випадку. Не знаю, як інші люди, а я ще ніколи до того не прокидався із ножем у лівому боці. Віришив увімкнути світло і подивитися на рану. Увімкнув світло і подивився. Навіть підійшов до дзеркала. Червона пляма на піжамі, кинджал із красивим руків’ям, пронизливий біль – все так незвично. І жодного натяку на те, як це сталось. Хтось хотів мене убити, або просто хтось хотів встромити у мене кинджал. Так чи інакше, але дія відбулася, і мене залишили сам на сам із невирішеню проблемою. І що найгірше – не було досвіду, я ще ніколи не опинявся у такій ситуації. До того життя завжди було наперед визначеним, все прийдешнє витікало з минулого, для усього існувало логічне пояснення, кожна проблема мала чіткий алгоритм розв’язання, базований на багаторазовому досвіді. Відтак новизна ситуації спричинила довготривалу розгубленість, яка порушувалась лише тупим, нав‘язливим болем. Остаточно втративши надію на смерть, а отже і надію на найпростіше розв’язання цієї проблеми, я ледь не заплакав, неначе маленька дитина. Я вперше усвідомив всю повноту покладеної на мене відповідальності за свою особу і мою нездатність нести її. Нездатність, в основному, випливала із відсутності прецендентів. Раптом захотілось заснути і прокинутись без цього кинджалу, прокинутись так, щоб згадувати свою рану лише як химерний сон. Але ні, біль був занадто реальним. Що ж роблять інші люди, коли прокидаються серед ночі із ножем у лівому боці? Може, варто зателефонувати до „швидкої”? Прийшла лавина сумнівів. Для цього потрібно пройти у кімнату, де сплять батьки, розбудити їх серед ночі, викликати у них справедливе обурення і сподіватися лише на те, що вони все зрозуміють, все сприймуть адекватно, чого майже ніколи не бувало. А що як я тільки даремно потурбую їх сон, а також спокій лікаря, який негайно примчить сюди, а виявиться – даремно їхав. Дрібниці, всього лиш кинджал у лівому боці, – з ким такого не буває. А й справді, я все це сприймав настільки серйозно, хоч насправді не знав, чи варта того моя рана. А що як це цілком буденне явище, і більшість людей неодноразово проходять через таке, зовсім цим не переймаючись, а я лише даремно здійму ґвалт, виставлю себе на посміховисько? Ні, так не можна. Крім того, існує вірогідність, що воно – взагалі вікове, як, наприклад, вугрі чи ламання голосу, і минеться саме собою. Так чи інакше, абсолютно неприпустимим для мене було привертати до себе увагу серед ночі, тому я вимкнув світло і знову ліг у ліжко. Я вирішив принаймні дочекатись ранку, а відтак у мене ще був час, щоб придумати якесь пристойне виправдання тому, що вся моя постіль і піжама залиті кров’ю. Я ще якийсь час крутився туди-сюди, намагаюсись вибрати таку позу, щоб кинджал, який і далі стричав, не заважав мені, і щоб найменше відчувати біль. Думав про те, що варто залишити кинджал собі, якщо колись витягну його із себе. Думав про те, що кинджал із таким руків’ям дорого коштує, – дивно, хтось не пошкодував на мене такої цінної речі, коли можна було б обійтися простим кухонним ножем. Далі я почав позіхати, очі самі собою злипались і невдовзі я пірнув у солодкий заспокійливий сон.