Збірка: Хвороби і втечі
Приземлившись на березі міста,
зануритись в бетон, в імлу новобудов,
слухати скрегіт іржавих заводів,
де робітники злітаються у зграю,
збираючись до раю,
п’ють горілку і вмирають,
вони вірять, що після смерті їхні душі
потраплять до екрану телевізора.
Взувши на ноги поношений тротуар
і поминальний траур асфальту,
ходити по вулицях, ніби серед людей,
а там тролейбус проколює небо
своїми необачними рогами,
і погожа рана посеред хмари
бронзовим світлом заливає бульвари.
Тут надто шумно і надто брудно.
Тут тиша буває рідко,
вона запліснявіла і потріскалась,
її пов’язали в гамівну сорочку.
Тут щодня розпинають тисячі тисяч богів,
а в кожному районі сотні вождів.
І між цих бруківок та ієрархій
так важко вибратись із власної самотності.
Щодня потрапляючи в тисячі відеокамер,
марити свободою, як чимось їстівним