Дихали сонцем твої золоті долоні,
Очі закрий – і весь світ у твоїх руках.
Хмари на небі – немовби крилаті коні,
Небо – вітрило на спалених кораблях.
Дощ фіолетово пестив замерзлі пальці
І малював на губах цілунки, і цілував.
Чай гріє горло, стоїть на вікні на таці,
Гасить сріблястий день теплом своїх барв.
Спогади всі захопили свідомість і несвідомість.
Схоже, що мрії – липкі і солодкі, як джем.
Я закохалась у вітер в твоєму волоссі. Натомість
Вітер втікає у тишу, у чийсь Едем.
Небо – як небо, всі зорі – немов зіниці
Ангелів, що догорають цю ніч без сну.
Любий агностику, все ще колись здійсниться.
Любий, молися, на зоряну цю весну.