Ізіда Благословенна
Kseniaster — 13/05/2009 - 18:51
Збірка: Трунок з глибин серця
Місячне сяйво нестерпним смутком вливалося до кімнати. Далекий таємничий срібний супутник, мерехтливе світло якого пробуджувало десь на клітинному рівні древню жагу. У-у-у-у… Виття. Моє? Та ж ні… Тіло відчувало, воно прагло. І не було цьому пояснення. Потужна енергія розривала усе моє єство. Повернувшись звечора додому, зачинилася в кімнаті, мов чекала на щось. Дійсно, моторошне відчуття переслідувало з моменту заходу сонця. І ось, настав довгоочікуваний момент. Місяць…
Місяць, як ми разом. А ти ж лише простягнув руку, просто покликав: “Ходи-но сюди”. І я пішла до тебе. А зараз вже не можу піти від… Місяць захопив нас у свій полон, змусив робити не властиві вчинки, випустив ув'язнене тіло душі. І лишився місяць…
Два місяці, як я нестерпно страждаю. Я терпляче зношу усі образи, усю неповагу, потерпаю від байдужості і небажання зрозуміти. Але чи мене хтось коли-небудь розумів? З тобою ж просто добре. Добре. Але дуже холодно. Якось ти сказав, що не розумієш, як люди можуть кохати, коли об них витирають ноги. Так, тобі дійсно цього не зрозуміти. Адже тебе ще не кохали. Тому ти й зі мною, не зважаючи ні на що. Вже два місяці…
Та здобич у клітці вже жити не хоче. Скоро настане повня. І я знову відчую дотик місяця. А ти живи…
... Багато місяців... Що трапилося зі мною? Чи я просто не можу побачити очевидного? Змучена страждати і картати себе, просто замикаюсь... Ізіда Страждальна. Замикаю душу і почуття – не пишу віршів, не мрію про “незвідане майбутнє”. Складається враження, ніби остання крапля вже давно впала у мою чашу свідомості... “Час спливає у часу свідомості, а вона, як відомо, дірява”. І все здається таким звичайним, буденним. Немов не було тих місячних променів, не було поцілунків та лагідних дотиків... немов не ти неодноразово вбивав та відроджував...
Тисячоліття тому я помстилася тобі, і ти помер... Ізіда Караюча. Але твоє покарання обернулося для мене ще більшим нещастям. Тож довелося вчитися пробачати.
Тисячоліття тому я навчилася кохати і ненавидіти, карати і пробачати... Тисячоліттями я вчилася відчувати і використовувати почуття... А ти вчився думати. Що в цьому світі головніше? Я мала змогу думати про це протягом тисячоліть. І я знаю.
А ти? Ти додумався до чогось суттєвого? Ти, який спроектував машини, на яких сотні осірісів тікають від своїх жінок? Ти, який вигадав штучний інтелект та віртуальну реальність, у якій ховаєшся кожного разу, коли виникають проблеми? Врешті решт ти, хто милостиво дозволяє піклуватися про тебе, бути поруч рівно стільки часу, скільки тобі цього хотітиметься?
Коханий, єдина різниця між розумом і почуттями в тому, що розум не вміє пробачати...