De mortius aut bene, aut nihil
Mari4ka — 8/05/2009 - 12:47
Я дякую тобі, мій любий тату
За те, що ти приніс в моє життя.
Повір, ти не поринеш в забуття,
Тепер віддам сповна тобі я плату.
Я плакала. Вночі і вдень, а згодом
Знов мусила ввійти у ритм життя
Скорбота й сум – мої лиш почуття,
Змиритись маю Ії твоїм відходом.
Життя і Смерть – це наче електроди,
Бо хтось живе, а дехто більше ні.
Я знаю, доведеться і мені
Плисти через похмурі Стікса води.
Я дякую тобі за все, що маю
Хоча б солоною, гарячою сльозою.
Хотіла б стати у руках твоїх лозою,
Але чи буде так – про те не знаю.
Ти знаєш все про мене з пелюшок,
Ти батько мій, у тебе на руках
Росла й не знала навіть слова „страх”,
Тепер я знаю про розлуку не з книжок.
Не залишив мене ти в тяжкі дні
Мого життя – завжди ти був зі мною.
Я знаю, й нині не сама, бо я з тобою,
Згадаю – поряд ти, і легшає мені.
Тобі було б сьогодні сорок років.
Було б...Та вічно буде тридцять п’ять.
Чи й того менше...Тихий біль. Якби ж то знать...
Тоді...Можливо, і не було б хибних кроків.
7 травня 2006р.