Вітер огорнув у сірі сутінки,
Напоїв бузком і свіжим небом.
Сходинки до хмар – з вербових прутиків
Тягнуться до капітелів Феби.
Росяним серпанком заморожена,
Росяними квітами напоєна :
Я жила до цього чи вмирала, Боже мій?
У холодному, як погляд, білім полум’ї.
Назбирала в руки кригу зламану –
Розтопити думала, розніжити.
Захололою, мов кров’ю, плямою
Рана в серці лишилась від зближення.
Навпіл душу – як ковток прощальний
Перед смертю між двома, що гинуть.
Навпіл серце – хай тріпоче мальвою –
Мов вітрило на старій щоглині.
Порівну байдужість із поразкою
Розділили склянка й заспокійливе.
Перемога їй здавалася фіаско –
А життя – безглуздим збігом ліній.