Помилки
Нікольська Аня — 16/02/2011 - 21:28
На годиннику 4:07. Пальці зморено торкаються клавіатури, крізь напівзаплющені повіки не помічаю кількості допущених помилок. Як я люблю виправляти помилки у Ворді! Це так просто: натиснув клавішу – стер неправильну літеру, написав вірну – як так і було. Шкода, що в житті так не виходить. Інколи робиш помилку – і все…ця ситуація назавжди вгризається чорнилами у книгу твого життя. Кому яке діло до того, чи шкода тобі, чи ти довго це переживав, плакав ти чи спав в ті «місячні весняні ночі», коли у всіх на думці були лиш марення про чарівливу любов?
«А чи існують у житті дрібниці?»
Тетяна Рубінська — 11/02/2011 - 00:38
Мадей Анджей. Добре, що Ти є: Зі щоденника місіонера. – Львів: Свічадо. 2010. – 128 с.
«Хочу» замість «мушу»
Тетяна Рубінська — 11/02/2011 - 00:35
Строчі Марія Христина. Мислити позитивно. – Львів: Свічадо, 2011. – 152с.
blind when...
Gloria — 27/01/2011 - 15:35
Some people say that we're blind when in love. I say they’re wrong. We're always partly blind. And here is the explanation.
Anatomically the human eye in its construction has a blind spot - a place where the nerve lies. It's a small part of retina where sensitive sells are absent, which means that it cannot provide vision. Blah-blah-blah. The point of all that scientific crap is: when we look at the world, we do not completely see it.
примара...
Мацко Ірина — 17/01/2011 - 11:33
примара...
По щоках примари повзла холодна, байдужа сльоза. Мабуть, остання крапля, що вичавилася з розбитого, роздавленого, пошматованого серця.
„Отак! Нехай! Байдуже! Що мені до нього?”
А на неї дивилися повні болю, муки, надії, любові очі. Вони ніби благали: „Не йди від мене. Залишися... Живи”.
примара мовчала…
Розкішна і впевнена у собі, вона сиділа на дивані, обтягнутому найтоншою шкірою, й роздивлялася золоту каблучку, котру щойно подарував кавалер.
Оповідання про морок
Ігор Кир'янчук — 15/01/2011 - 08:57
Морок розповзався, наче злива, що затаїла в сірих хмарах лютий підступ. Він накривав хати, дамби, невиразні кущі, що й так у незмінно осінню пору не вирізнялися особливою барвистістю. Він очолив рать непримиренного дня, що заспівав хвалебну оду в честь самому собі.
Що таке Ніландія?
Тетяна Рубінська — 27/12/2010 - 20:34
Мацьків Олена. Країна Ніландія. – Львів: «Свічадо», 2010. – 48 с.
Для кого пишуться казки? Де вони живуть? Казки потрібні всім і живуть у серці протягом всього життя. Важко було б рости без таких надійних і потрібних друзів. Кожній дитині потрібно читати казку. Кожному дорослому необхідно читати казку. Дитині – щоб рости щасливою, а дорослому – щоб знову бути щасливим. Тому Олена Мацьків запрошує усіх нас разом відвідати країну під дивною назвою «Ніландія».
Зима...Холодна і страшна.На перший погляд,коли з тобою нікого нема.Зима в душі,у серці в нутрі твоєму.В думках зима,хоч ззовні,може й літо.Вона накриє своїм білим і холодним покривалом весь світ,в моїх очах,а може і насправді.В моїй уяві зима є зла,як мачуха,бо хоче вдарити найболючіше...
Та з іншої сторони,зима є добра наставниця.Вона дає нам зрозуміти ціну,вартість нашого життя.Вона випробовує наші сили,можливості,вміння протистояти злу,і не зважаючи на перешкоди творити добро.Вона ліпить із нас сильними духом,міцними тілом,коли ми падаємо-вона дає нам змогу встати.
Чому жовтіє листя?
Маряна — 26/11/2010 - 21:14
Приходить осінь,красива,незбагненна,чарівна.Вона ступає землею тихо і незамітно,покриває лоно природи жовтим,червоним,кольором таємничої охри ковром.Таким м`якеньким і ніжним,із запахом справжньої золотої осені.Я іду по цьому коврі,листя тихо і спокійно шарудить під ногами,задумуюсь:а чому ж листя жовтіє?Ні,воно не вмирає,ні в якому разі!!!Це дар природи,який навесні являється з бруньок,зеленіє,радує людське око,дає прихисток пташкам,влітку тішить прохолодним затінком,живить дерева необхідними речовинами,соки стікають по стовбурі,ніби кров по судинах.Ці листочки живі,вони зароджують буття Всес
Вперше
Хримбєлівна — 24/10/2010 - 16:31
Понеділок невдалого року. Жахливий осінній вітер охолоджує сльози.
Вони випаровуються і летять до хмар. Хмари збираються в єдине ціле і зникають з поля зору... тепер вони вже десь за обрієм, десь далеко.
Скоро важку хмару проріже своїм крилом білий мов сніг голуб. Хмара заридає моїми слізьми. В них будуть і біль, і зраджені надії, і згублена віра. В цих сльозах буде кров з мого розбитого серця. Коли краплі вдарятимуться об землю, чутимуться слова, якими ти це серце розбив.