серце не обманює
Vert Efner — 13/05/2009 - 15:22
Інформація до роздумів: четвірка книг виданих найбільшими накладами у світі за останні 50 років:
1. Біблія – само собою зрозуміло. Джерело мудрості, духовних цінностей і т.д.
2. Коран – див Біблію. Мусульман не набагато менше? ніж християн, а то і більше.
3. «Капітал» Маркс-Енгельс – чому? – зростаюча популярність класичного (не радянського) комунізму. Просто «прикольний» подарунок. Майже 1,5 млрд. китайців.
4. …. А зараз подумайте, яка книга тут, на четвертому місці?Не здогадуєтесь? А ви її точно читали. Подумайте ще раз. Ні?... Що ж, це … Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц». Дещо несподівано правда?
Хоча, якщо задуматись, то не так і несподівано.
Глибоко шаную і поважаю визнаних класиків: Гюго, Достоєвський, Шекспір, Толстой, Конан-Дойл,Гете, Маркес, Ніцше, цей список можна продовжувати до наступного дня. Їх твори – джерело таких істин, яких часто не знайдеш і у їх збірнику – Біблії.
Не применшуючи їх досягнень варто зазначити, що Антуан дещо інший. Напевно тому, що всі класики далекого минулого і близької сучасності – Письменники з великої літери, а Екзюпері – Льотчик (воєнний) і Людина. У його творах є щось таке, що робить їх майже рідними і близькими, хоча від того не більш зрозумілими.
Причина цьому криється, напевно, в тому, що коли, наприклад, Достоєвський описує переживання людини на одинці з самим собою, то він робить це майстерно, чудово, зрозуміло кожному. Читаючи, захоплюєшся його генієм і приходиш до висновку, що мало хто знає про самотність більше, ніж Достоєвський.
Екзюпері ж описує таку самотність сумбурно, переривчасто, але не менш зрозуміло. Читаючи розумієш, що автор знав самотність.
В цьому, напевно, найбільший секрет творчості Антуана – вона вся пройшла через його серце, його життя…
Тому така зрозуміла безумна фраза Маленького Принца
«Вода буває потрібна і серцю…»
А у Екзюпері є ще твори, крім «Принца», в яких схована велика життєва мудрість:
«Цитадель»:
«…Благодаря войне, а потом и благодаря Гийоме я понял, что рано или поздно умру. Речь идет уже не об абстрактной поэтической смерти, которую мы считаем сентиментальным приключением и призываем в несчастьях. Ничего подобного. Я имею в виду не ту смерть, которую воображает себе шестнадцатилетний юнец, "уставший от жизни". Нет, я говорю о смерти мужчины. О смерти всерьез. О жизни, которая прожита...»
І хай спробують щось заперечити 13-19 річні «суїцидальні особистості». Чи розказувати про «проблеми».
А ось його «Письмо заложнику»:
«…Часто улыбка и есть главное. Улыбкой благодарят. Улыбкой вознаграждают. Улыбкой дарят тебе жизнь. И есть улыбка ради которой пойдёшь на смерть. Миллионы лет развивалось человечество от простейшей амёбы. И завершением его трудов стала эта ваша, совсем особенная улыбка….»
Що ще можна додати?… Читайте, серце не обманює.
Vert Efner