ти пам"ятаєш
airpoet — 27/12/2007 - 05:05
ти пам'ятаєш
я до тебе бігла
і слухала flёur
зачарована флейтами Пана
і завжди встигала
а тоді ніби знала -
не встигла
бо ти не чекала
ти на мене уже й не чекала
так сталося
airpoet — 27/12/2007 - 05:04
так сталося
те стуготіння у серці
той ніжний набридливий
шепіт у вухах
зникають.
і ти вже ідеш по інерції
чим далі тим більше
звикаючи слухать
а то й прислухатись
до сімейної ради
до теленовин
перейматись поразками
бажати з європою в чомусь зрівнятись
азарту заради
я між цими пастками
як вправний циркач
шістнадцята межа
airpoet — 27/12/2007 - 05:03
моя сопілка чарівна
тобі виспівує сонети.
турбуюсь тільки, що вона,
напевно, краще знає, де ти.
очам твоїм дарую те,
що не змогла б подарувати
тобі віч-на-віч. та, проте,
ти, мабуть, маєш відчувати,
що цього мало. ти скажи:
що маю я тепер робити,
коли відомої межи
не маю сил переступити?
тікають відповіді. час
кохання негучна хода
airpoet — 27/12/2007 - 05:02
лежимо мовчки горілиць.
нам сонце в очі, джаз у скроні.
і, на відміну від криниць,
серця в нас повні. ні - бездонні.
чи бездоганні, як вода,
а чи легкі пташині крила.
кохання негучна хода
нас не злякала, не збудила.
люба доле моя
airpoet — 27/12/2007 - 05:01
на позначення часу
я маю слова.
як дерева сумні,
схилена голова.
переймайся чи ні,
але дивні дива
я стрічаю частіш,
ніж сумні дерева.
я удачею вкрай
зацілованая.
я щоранку дивуюсь:
куди течія
не несла би, завжди
опиняюся я
там, де мрії мої
щезли вже за краї.
люба доле моя,
тобі дякую я.
коли прийду до тебе
airpoet — 27/12/2007 - 04:59
коли прийду до тебе - не жени,
я серце своє принесу в долонях.
таке щось визріває в мене в скронях,
що краще не дай волі - зупини.
скажи ти краще: "що ти принесла
мені за рам'я? що із ним робити?
не кличу більше - нащо ж ти прийшла?
чи тобі серце никуди подіти?"
і я мовчатиму. дивитимусь на тебе,
не смітиму сказати, що люблю.
давнє й чемне - кохання
airpoet — 27/12/2007 - 04:58
- скажи, моя кохана, коли я
не зможу знов коханням відплатити
на твоє, то чи будеш ти любити
мене так само?
- о, зоря моя,
чи є ще десь у світі таке серце,
що б стільки щастя в себе прийняло?
життя моє навколо тебе в'ється,
і сонечко б без тебе не зійшло.
- то так чи ні? міцне твоє кохання
ти не Цезар
sly90 — 26/12/2007 - 15:40
Жереб кинуто.
Прірва відкрита.
Марення зневіреного
І більше немає про що говорити...
Нам із тобою тісно в одній кімнаті,
Як певне і в одному світі на цій планеті...
Жереб кинуто і крапка стоятиме в реченні.
Рука проведе по обличчі сльозами обпеченому.
Двері відчинені навстіж так і залишаться.
учительці (Л.А.)
юля — 26/12/2007 - 13:51
****************
Що відчуваєш те не вимовиш словами
Усі слова в рядки не обернеш
Нам затишно і добре було з вами
А вам із нами...певно було теж.
Ви в наших душах залишили зірку.
Оту усмішку із своїх очей
І, може, зараз десь там трохи гірко,
Але то світла гіркота пече
Ми дякуємо вам за ваше слово
Колись ласкаве, а колись терпке
Ледь сніг бринить над містом
юля — 26/12/2007 - 13:50
Ледь сніг бринить над містом.
Бриниш в моїх думках
Мене наповнив змістом.
Мій світ в твоїх руках.
Бринить твій поцілунок
У мене на щоці.
І як зими дарунок,
Усмішка на лиці.