Зміни місцевого значення
Lana — 7/04/2009 - 22:32
Тішилось місто, - весна нарешті
прибрала сніг і помила небо,
все оплачено, місто сказало - решти
не треба,
вона ж весна місцевого значення.
Раділо місто, ліхтарі не потрібні
дні подовшали, сутінки пізно приходять
економія електроенергії, витрати дрібні
Таке підходить,-
вечори місцевого значення.
Місто не спало, почуття тривожили
отакої, з весною додалось клопоту,
в підїздах підлітки пиво пили
сперечались і цілувались,
куди подітись...
Кохання місцевого значення.
Турбувалось місто, його квартиранти
не хочуть більше спокою,
усмішки на лицях,
залюднені вулиці,
хто вони?
Будівельна тематика
Ковальчук — 5/04/2009 - 22:03
Ти іноді буваєш такою сукою
Наче дрібна щібйонка
Оце коли кладеш цемент на стіну
І вона
Потрапляє
Під нього
Стіна вкривається смугами і все діло йде на смарку
Смугами
Злості і злості
Нервів і нервів
Це мій друг будівельник майбутній порадив написати таке собі професійне порівняння
Вірш написати використовуючи – його запропонував знайомий поет
Давай залишимось
Без нікого
Я облишу своїх друзів
А ти
Цих подружок дибільних
Зауважень
Зачинимось в кімнаті розмов
До останнього….
Не зважаючи на
Писклявий і писклявий крик чайника….
Орли в ореолі слави
лави поповнять
нові політики
правила писані
закони прийняті
пройняті мізки
канцелярським духом
хомути і вожжі
вожді задоволені
волею випадку
випали нагору
в гору і вгору
гордо пнуться
гнуться сходи
службових підвищень
переповнені
колуари, ари ділити
і чекати
нових виборів
знову обратись.
Сон про трьох півнів
Lana — 4/04/2009 - 12:49
Півні перші без пір'я, їх обскубала ніч-гадина,
Нові подушки насипала, спрати на них радила,
Другі півні не мають крил, вони стали віялом,
Щоб Дочка - панянка тішилась .
Треті півні не мають голосу, їх ніч-ворожка лікувала,
Ізцілювала від співу, кодувала тишею,
Шершень лише мороком крила миє,
Ми є?, Чи нас вже немає? Далі буде?
Промінь перший рве стрічку фінішу, далі тиша,
Шанс один на тисячу, чудо- злітна смуга,
Тож знов летіти можна, чи треба? До неба,
Та на землю падаю далі.
Навскісно - крізь сон
Консуело — 2/04/2009 - 13:55
Замість сонячних (слів?) зайчиків
шибками стрибають відблиски
сутінків.
Дихають вогким асфальтом,
або вчорашнім борщем.
Дощем - до щему
попід ребрами. Там, де, кажуть,
у когось є серце... Досі.
Волоссям заплутуються шпильки,
стають знаряддями катування,
а манікюрні ножиці -
лезами гільйотини
падають
на сніжно-білі
лілії
(банальності?).
ламаючи світло
на останньому подиху
помахом
розщепленого семибарв"я
високо у потойбічному
- австралійському -
небі
стирають межу реальності.
Знаєш?
весняно дітлахи регочуть
у підворітнях - футбол, класики.
ОБОЇ ДЛЯ РОБОЧОГО СТОЛУ
Lana — 1/04/2009 - 23:54
А мені трохи шкода, що зима минула,
Промайнула думка, коли ковтнула
Лимонно-пахучий чай Ахмат,
Атаки депресії в ньому втоплені
Ні, не треба жаліти себе і зими.
Минула, то й що? нехай собі йде,
Та де ж вона зараз і де зараз я?
Яндекс, пошук, що ж це я?
Безглуздо шукати вчорашнього дня:
"Прикольні картинки Зима",
"Обої для робочого столу Зима",-
Того , що шукаю там нема,
Не повернути довгого вечора,
Снігом цукровану шибку вікна,
До ручки дверей твого дому примерзала
Тепла моя душа, а ранком морозяним,
Я відривала з кров'ю її, памятаєш,
Як в дитинстві від заліза язика,
Кажуть я живодьор
Просто я люблю смалити свиней
Обожнюю
Коли вони видають
Передсмертні звуки
Кві – кві
Розпанахати тушу
Перебрати киші
Їсти сало із кров’ю
Смакота
Рубати кості з головою
Я люблю запах горілої свіжої
Ще не мертвої туші
Ви як гадаєте не вже я справді живодьор?
Безконечність. Крапка. Ти.
Erla — 29/03/2009 - 14:05
Колись і в твоїх думах смеркне..
Колись ти забути не зможеш ті дні..
Що вп’ялися медом в вуста
І лінії всіх твоїх жертв дойдуть до кінця..
Перетнуться..
Зійдуться у коло..
Ти з острахом глянеш в той темний куток..
Туди, де в смертельнім провулку життів все зникає..
Де у лабіринті скористаних вкрадених снів чужих
Розчиняється твоя душа..
І гине..
Теплим попелом зморена..
Чи спотворена..
Ні..
Несподівано просто заскочена…
Бо не знав ти, що станеться так..
Що усе то вернеться
І лінії в крапку зійдуться урешті..
У фінальну..
В одну..
Не у три.. чи чотири..
Єдину..
наївне кохання
Selfkill_Malvinko — 28/03/2009 - 23:28
тримай мене в своїх долонях
я буду лінією долі
в твоєму ніжному полоні
дивись, не обпали чим руки..
пусти мене у небо змієм
я привітаюся зі сонцем
і попрохаю в нього світла
для кави нашої засмаги
вклади мене в коробку сіру
постав її на антресолі
дістань мене через роки
я стану пам*яттю у серці
кохай мене, бо я в тобі
а в небі квіткою палаю
на кухні посудом дзвеню
пірнеш у море - я коралі
Щастя, що плакало на портреті
Lana — 28/03/2009 - 23:04
Він малював портрети на фоні дощу і листя,
що падало із старого клену, малював і жив на горищі
в своїй художній майстерні,що пропахла
олійними форбами, милувався обличчям натурщиць,
І своїми пастельними барвами.
Він любив синьооку дівчину,називав її Глорія ,
і була вона його Музою, неперевершено гарною.
А вона кохала художника, молодого і чорноокого
І була їх любов наврочена ворожкою ясновидною.
Та одного дня непогідного, принагідно зайшла розлучниця,
Жінка ставна й багата і заходись так настирливо
Собі портрет замовляти.
Хотіла, щоб виглядала молодшою, щоб на фоні неба,