Моя фантазія – домашня рослина
Щось схоже на ліану
Коли я сумний вона обкручує мою шию і душить
Коли мені добре шию мою обіймають метафоричні твої руки
Якщо погано — то з моєю фантазією хоч стріляйся
А якщо добре то — так що кінчаю
Моя фантазія нерозлучно зв’язана з тобою
Ліана обіймає стовбур тебе
Так стає добре
Спокійно
Ти казала що я справжній спокій
І він передається тобі
Мене – зворушують ці слова
І моя фантазія малює такі картини
Що хоч на стінку дерися від безсилля
А цікаво хто твоя фантазія
Домашня тваринка чи рослина
Чи якійсь побутовий предмет
Їсти гіркий лимон
Pampeliška — 30/04/2009 - 14:02
Їсти гіркий лимон –
то наче спогад
про тверезу пам’ять.
Не спогадуй про пісні,
театр
і тепле осоння,
не прикликай
їх, бо
повернуться.
А з ними прийде
та німа тінь,
що й не була
ніколи.
Варто лише надломити кригу
Сльозою, яка варта піввсесвіту
Варто зробити всі сльози кригою
Чистою, ніким не забрудненою
Варто молитись заходу сонця
І пити вечірнє світло за його упокій
Варто колотись до крові спогадами
І не лякатись своєї крові
Варто малювати вугіллям маски
Чорні, немов твої зіниці
Варто стерти з пам’яті слова
Які були очевидними.
Сповідь... Перед твоїми очима,
вони дивляться у мою
розшарпану душу,
сушать серце,-
гріхи вільні й невільні,
чорним червом туга тіло точила,
я сповідаюсь тобі,
нарешті дозволив. Мушу.
Грішила...
Шила чоним по-білому,
простирадло рвалось,
а може вітрило.
Грішила...
У снах і ранкових зітханнях,
зізнання моє ковтай,
ночами блудила і никалась
у накрохмалених мріях
прихистила ненависть,
що цвіллю у постілі пріла,
рілля до каяття кохання дозріла
в очах твоїх закипає смола,
мо' - це моє пекло-
лови! Сповідь застала
тебе зненацька,
думаєш, мені так кортить
до причастя?
Краплі крові на полотні...
Любов.
Ягоди калини на снігу...
Любов.
Місяць на денному небі...
Любов.
Гучна тиша...
Любов.
Біль і насолода...
Любов.
Велич і нужденність...
Любов
-
Я і Ти,
Бо Любов
-
Це Вічний Оксюморон
-
Це поєднання несумісного.
10.12.2006
Сльози розрізали навпіл
Мою душу і обличчя
Коли їх забагато
Здається, що так і треба
Я хотіла кричати
А вийшло лише пробачити
Собі свій страх
Ненавиджу так кохати
Коли дозволяєш собі мовчати про кохання
У кутиках губ – кров
У кутиках очей – смуток
Джоконда завжди усміхнена,
Бо її ніхто не чекає
Бо немає людини, за яку вона може відчути біль
Але коли немає людини
Замість якої ми можемо страждати
Нащо жити?
Я боюся навіки
Залишитись
(твоєю?) Джокондою
я не можу в це повірити...
ЛАЙБЛ — 20/04/2009 - 12:36
коли людині хочеться щось зрозуміти, їй потрібне підтвердження цього на практиці.
і тільки так, а не інакше.....
і чомусь я не вмію жалкувати через такі експерименти над собою....
це мій недолік?
чи найбільше моє досягнення?
мені все одно, що подумають люди!
мені подобається ТАК жити.
саме ТАК, а не інакше!!!!!!
28.03.2009
добраніч!
сьогодні ти ляжеш спати, і ледь помітна усмішка зігріватиме твоє обличчя.
добраніч.
ти тихо спатимеш і отримуватимеш насолоду від примарних сновидінь, що, змінюючи одна одну, будуть приходити до тебе уві сні.
добраніч...
а я тобі колись снилася?
ти колись хотів,
щоб я не лише тобі снилася,
а й засинала поруч із тобою?
добраніч?
чому бажаю?
може ти спати зовсім не хочеш...
та все ж....
добраніч, сонце!
і мої спраглі вуста, ледь торкаючись твоїх, змучених спрагою цілунків, зникають у водопадах волосся...
не шукай мене сьогодні.
добраніч!
Порубані квартали очима
Чужими іменами замучені вулиці
Спокійні дворики старості
Щирі газети стрибають
Від калюжі озера до берега бруківки
Посміхається
Вітер двірник
З цигаркою весни в зубах
Кашкетом дощу в руках
Він склеює порубані квартали
Пестить замучені вулиці
Оживляє дворики
Не минаючи нікого
Навіть мене
Життя у черзі
Lana — 13/04/2009 - 00:25
Черга до сповіді
І до миропомазання
І знову черга
До черги
Бути черговим
В своєму житті
Вимітати мотлох
Пакувати валізи
В черзі стояти
За квитком
За щастям
За хлібом
За враженнями
Чергувати дні
Парні-непарні
Щасливі-нещасні,
Життя у черзі
Серед інших життів
Дочекалось кінця,
За ним-інші
Чиє останнє?
Черга в чистилище,
Черга до Бога,
Черга до раю,
До пекла немає.