***
Віталій Лавчик — 8/12/2008 - 09:57
Конкурс: Екверлібріум
***
босонога весна,
ідучи битим склом
мого болю,
якось дивно всміхалась.
якось — страшно! — всміхалась
до зелених дрібнесеньких скалок.
що лишилось мені?
я лягаю слідами багряними
з під її ніг на свій біль,
щоб його втамувати собою,
я лягаю в той слід,
що є я,
й на те скло,
що я кров’ю весни
у собі
переплавлю
на світло!
Кількість рецензій: 4
Середня оцінка: 7.00