За 9 рокiв проживання
в своїй кiмнатi
я тiльки зараз помiтила
що в мене за вiкном росте ВИШНЯ
звичайно це не Шевченкова
вишня
але теж мабуть казкова..
На смак її куштувати-
ризиковано,
все ж таки при дорозi стоїть..
але чомусь так хочеться
зривати самими губами
тi ягiдки i кривитися..
i плакати i будуть тi сльози-
кислотними...
можливо хмарки
теж жують такi вишеньки?
I тому в нас дивнi дощi..
здається варто повернутися
спиною
до дерева,як тобi в спину
влупиться
червоне,стигле ядро
пройде мiж грудей
або не пройде
або залишиться битися
замicть серця
вiчним двигуном,калататися
калатати I збивати кров
у рожеву пiну
яка бризкатиме з вуст
наводячи на скорботнi думки
породжуючи плiтки
I збоченiсть у пiдростаючого
Поколiння
А навкруги усе так
Зелено
I молодо
Що не продихнути вiд тої свiжостi
(i та вишня!!!)
Я-ка-на-че-то-бi НАЗЛО
Клекоче барвами
А ти сидиш
I дивишся на ту кляту вишню
Або не кляту
Або святу
На яку треба молитися
I вирiзати вишневi вiнки
I чiпляти на стару
Вербу
Якiй теж хочеться трохи молодостi
А де ж її взяти?
Хiба ж ми антихристи
Аби мрiяти про вiчне життя
Нам треба виносити смiття
Слiдкувати за порядком
В хатi
Аби усього було вдостатку
А молодiсть…
Та нехай вона горить
У жеврах чиїхось рук
Якi вiдмiряють
кому I скiльки
Тiєї молодостi вiдкусити…