Ordoamoris
Юрій Кирик — 8/01/2010 - 10:52
ПІТНІЮЧИЙ МЕРТВЯК
- Подивись, галюники у мене, чи що? - здається на чолі небіжчика виступив піт.
- Не знаю чи піт, бо не виділам, аби небіжчики пітніли, але якась роса є... Вона підійшла до Гєня й витерла хустинкою чоло. Аби ще чого не заввидіти, Дзюньо вийшов на подвір’я, де до нього небавом приступив Реню. Він обкадив подвір’я своїм міцним самосадом, похопився:
- Забувім запитати у Льончика як там буде із священиком. Певно, в місцевими редемптористами будуть проблеми. Не знаю чи Геню взагалі коли був у Церкві, а сповідався хіба лиш у своїх віршах, та ще перед плящиною... Я таки скокну до нього, запитаю - Макальондра лише махнув рукою. Досмаливши цигарку повернувся до зали й замалим не вкляк, побачивши обличчя Гєня, що вкрилось тепер уже рясним потом. Відчув, що його власне чоло, теж рясно спітніло, й напевно, той піт був холодним... Узяв у Іконки хустинку й сам наблизився до Геня. Витер чоло, ніс, ще й над верхньою губою. Притулив руки до грудей, - тіло було прохолодне, але, прийнявши руку, побачив, що сорочка у тому місці зволожилась. Погляд Дзюня знову поповз до чола, - на обличчі знову проступив, піт, тепер ще на додачу спокійно й зацікавлено зорило напіввідкрите око. Неподалеку Дзюсько щось жваво обговорював із Генеральним. Підійшов до них.
- О, ти дуже вчасно, пане філософе, - кинув Генеральний, - чи не мігбись попросити свою пані, аби вона скокнула за священиком, у неї тут найпристойніший для такої справи прикид. Я гукну шофера аби вивів авто.
- Почекайте хвилю, пане Генеральний, - задумливо мовив Макальондра. Вашого небіжчика бодай якийсь лікар оглядав?
- До чого тут лікар? - невдоволено сіпнув плечима Льончик, він уже звик, що його розпорядження виконуються точно й “гальопа”, а той новак, ще буде задавати йому безглузді, ідіотичні запитання...
- Річ у тім, Генеральний, що маю великий сумнів, стосовно його смерті.
- Щ - о - о - о?
Аби не вдаватись у зайву балаканину, Макальондра простягнув Льончику мокру хустину. Той мовчки, швидше автоматично її хапнув:
- Пощо мені тицяєш мокрі шмати?
- Власне тому, що мокрі. Я тільки - що двічі витирав піт у вашого “небіжчика”...
- Молодець, Господь тобі за це заплатить, ну то й що?
- Я знаю, що після смерті у небіжчика продовжують рости волосся й нігті, але ніколи не чув, аби вони пітніли...
- Ха! Льончик розслабився, а на обличчі заблукала посмішка:
- То ти собі гадаєш, ми живого хлопа у труну вклали? Фільозофе, тобі у нас треба перейти курс підвищення кваліфікації. “Наші” небіжчики пітніють, - він не міг постримати сміху, який його розпирав, - особливо, коли вмирають під час запою. То з них спирт випаровує... Але... але... мій неспокійний, спекулятивний розум уже учепився за твою думку: якщо про такий факт, не знають такі цваняки, як ти, то ми чого доброго могли б, то продати, за яке чудо. Як гадаєш?
- Ваші балачки й мене наштовхують на філолософські роздуми. Але чи доречно це тут, при покійному?
- Труп – це не страшно, це смішно. Труп це предмет, який за інерцією все ще хоче здаватися людиною.
Макальондрині думки у втомленому недоспаною ніччю мозку, працювали в иншому напрямку: люди Сфери, живуть не як усі. Не як усі й умирають. Їх цілком не обходять магнітні бурі, можлива війна в Іраку, чи спалахи дизентерії. Вони не обговорюють останнього телесеріалу, бо й те їм глибоко по цимбалах. Тепер довідався, що навіть їхні трупи відрізняються від трупів посполитих людей. Повелося Геньові, що громада ховатиме його з почестями, хоча й у чужому гробівці. Зазвичай же, їхні могили – найстрашніше місце на цвинтарі: маленькі приплюснуті гробики, а осінньої пори, після жаркого літа, ще й потріскані, гейби небіжчик, як печериця от-от виставить із землі свою голову.
Не виглядав, на хрестоматійного попа – розтригу з червоною пикою й скуйовдженим волоссям. Був щуплий з аскетичним лицем, хоча Дзюня тим “аскетизмом” годі було здурити, він одразу виставив фацету діагноз: “усохший”. Запійні алкоголіки, а отець, як зі всього видно, власне до цієї категорії нещасливців й належав, під час запою не приймали нічого окрім горілки й не худшали, а власне “усихали”, мов стебло, до якого враз перестали поступати живильні соки. На вигляд немічні й навіть дистрофічні, мали надмір енергії, що їх постачав їхньому організму найкалорійніший алкоголь. Не виглядав, на хрестоматійного попа – розтригу з червоною пикою й скуйовдженим волоссям. Був щуплий з аскетичним лицем, хоча Дзюня тим “аскетизмом” годі було здурити, він одразу виставив фацету діагноз: “усохший”. Запійні алкоголіки, а отець, як зі всього видно, власне до цієї категорії нещасливців й належав, під час запою не приймали нічого окрім горілки й не худшали, а власне “усихали”, мов стебло, до якого враз перестали поступати живильні соки. На вигляд немічні й навіть дистрофічні, мали надмір енергії, що їх постачав їхньому організму найкалорійніший алкоголь.