Я так довго чекав на веснУ,
яка прийшла й пробудила все від сну,
усе прокинулось, лиш я -
намагався зрозуміти свої почуття,

теплО було вже скрізь, воно було повсюди,
лиш холодне серце билось в моїх грудях,
стікали рани кровю, повторюється все знов,
я знову не з тобою, це знову не любов....

Змучений без сил блукаю нічним містом,
повернусь додому і падаю у крісло,
всі думки мої, всі вони про Тебе,
ночі напроліт з поглядом у небо,
очима весь час шукаю ту яскраву зірку,
яка світила нам, а на душі так гірко...

знищена надія нікуди не зникає,
а спогади до тебе знову повертають,
але це кінець, важко це збагнути,
надворі був вже квітень, в душі лишався лютий..

Лиш не слід казати, що ти зі мною не гралась,
я бачив все, та не сприймав того, що відбувалось,
ілюзія втопила всі мої думки,
а правда розірвала серце на шматки,

як? коли? чому? навіщо і для чого?
ти зробила так, що немає більш нічого,
так багато часу ми все це будували,
а ти взяла у мить все легко зруйнувала...

дозволь тепер мені хоча б Тебе забути,
я ж добре розумію, що вже не повернути,
нічого, що колись повязувало нас,
я втратив Тебе, мрію, а разом з тим й свій час...