Відпускаю...
Черезова Варвара — 13/03/2008 - 11:37
Я тебе відпускаю! І з вітром розвіюю чари...
Хай засудять і стратять ці заздрісні очі людські!
За кохання твоє і цілунки гарячі й палкі
Не страшуся, коханий, я жодної злісної кари
Я тебе відпускаю! Не заздрю, повір, не кляну…
Випий з перцем горілки і любою стане нелюба.
Хто тобі я, мій милий? Не більше ні менше ніж згуба.
Ми згрішили й сама я сповна заплачу за вину.
Так згрішити… О Боже! За вік не відмитись од бруду.
Не дивись мені в вічі… Я вже божевільна… Іди!
Що лишилось мені? Крижаної напитись води.
Може так я скоріше тебе розкохаю й забуду.
Я по снігу піду, нехай боса, розхристана… Хай!
Може так я втамую вогонь у зболілому тілі…
І присплю своє серце у вічного смутку могилі.
А в цей час твоя жінка весільний роздасть коровай.
Лихоманить мене, чи це ти, чи не ти, чи примара?
Якщо ти, то міцніше за руки тримай - не пусти!
Бо вже бачу я поле й старі дерев’яні хрести…
...Не пущу вже ніколи, кохана, єдина Варваро!