Красно дякую вам за вінок,
то нічого, що я ще не вмерла...
Геть нічого.
На гною назбиравши зірок,
свині спати лягають на перлах,
а за рогом -
жебракують сумні байстрюки,
неулюблені діти підвалу,
п"яні світом.
Кожен раз ми ідем навспражки,
повертаючись вкотре - замало,
чи... за літом.
Завмираюча небом пастель
на останок всміхнеться і щезне.
не пробачить.
Персефона моїх підземель
вже не вірить в молитву і вЕсни...
жодних значень
більш не має кришталь вітражів, -
лиш загиджене мухами скельце.
Ну а далі?
не польоти - полони душі...
нам призначений власний Осфенцім
у фіналі.
Кількість рецензій: 4
Середня оцінка: 10.00