Павутина некротинна
Заплутала душу...
Я не павук в ній,
Не муха гнійна.
Я капля води з вій -
Не треба, не струшуй...
…..
Можу ввійти, якщо є двері,
Можу зламати гнилі стіни,
Можу померти в старому сквері,
Можу мугикати в нім Стінга...
Треба сувій розвернути сміло -
Тут понаписуваного вдосталь:
Ось моє дерево укоренилось,
Ось твоя гілка чомусь зсохла...
Тут місце є для чужих жахів,
І ієрогліфами укрито
Нашу із долею партію шахів,
Де пішака мого знову бито...
Треба кидати уже жереб -
З дошки - фігури, з душі - сумнів,
Я на роздачі колоди серед
Уніфікованих злих дурнів...
Мастю на масть покладу совість,
Шулерів б'є з рукава джокер.
Я не пасую, це випадковість:
Грали у дурня, а вийшов - покер...
Потім рулетка зі злим жартом,
Крутиться коло червоно-чорне.
На «орфелін» я роблю ставку,
А випадає "зеро" повне...
Грати з собою - собі ж гірше:
Знову з собою стаю в позу.
І хоч здаю у набір вірші,
Але друкують лише прозу.
Маю натомість одну радість:
Скільки би сам не боров себе,
Хоч би яка цим боргам вартість -
Програш платити собі не треба.
Перекриваю я "плюс" і "мінус",
Всіх невідомих вводжу в рівняння...
Доля ж іде у черговий синус.
Низом чи верхом - оце питання...